Незвичайний вплив Ель-Ніньйо

Феномен Ель-Ніньйо, що загрожує Південній Америці небезпечними ураганами, повенями і зсувами, призвів до несподіваного явища в пустелі Атакама на узбережжі Чилі. Найпосушливіше місце на планеті вдруге за рік покрилося яскравим квітковим покровом.

Пустеля Атакама вважається найсухішою на Землі. На її території дощ випадає раз на кілька десятків років. Рівнинна частина пустелі практично позбавлена живих організмів, зустрічаються тільки лишайники, синьо-зелені водорості та дрібні кактуси.

Однак сильний Ель-Ніньо в цьому році обрушив на Атакаму надзвичайно сильні опади.

У результаті сплячі цибулини і різоми дали паростки. Бляклі рівнини Атаками вкрилися жовтими, червоними, фіолетовими і білими квітками - ноланами, бомареями, родофіалами, фуксіями та мальвами.

Вперше пустеля зацвіла в березні, після несподівано інтенсивних дощів, через які в Атакамі почалися повені і загинуло близько 40 осіб. Зараз, і це ще більш безпрецедентно, рослини зацвіли вдруге за рік, перед початком південного літа.

14 лютого 1779 року — під час свого третього візиту до Гавайських островів у сутичці з тубільцями загинув мореплавець Джеймс Кук

У 1768 році офіцер королівського флоту лейтенант Джеймс Кук розпочав свою першу експедицію, споряджену для пошуків Південного континенту (Terra Australia), так і не знайденого. У 1771 році він повернувся до Англії, здійснивши кругосвітню подорож і дослідивши узбережжя Нової Зеландії та Австралії. У 1772 році Кук розпочав нове плавання в район півдня Тихого океану, відвідав Нові Гебриди, відкрив Нову Каледонію, масу дрібних островів і досягнув найпівденнішої на той час точки Землі.

12 липня 1776 року Джеймс Кук відплив з Плімута у свою третю кругосвітню подорож на чолі експедиції з двох кораблів "Резолушн" та "Діскавері" в пошуках "Великого проходу" - північного шляху з Атлантичного океану в Тихий.

Відвідавши Кейптаун, Тасманію, Нову Зеландію, Таїті, 22 грудня 1777 року кораблі перетнули екватор і через 2 дні відкрили острів Різдва. 18 січня 1778 року Кук вперше натрапив на Гавайські острови і, найімовірніше, став першим європейцем, що віддвідав цей архіпелаг, названий мореплавцем Сандвічевими островами на честь лорда Адміралтейства, Джона Монтегю, герцога Садвічеського.

Через два тижні експедиція вирушила в напрямку Аляски. Кук пройшов Берінговою протокою, перетнув Північне полярне коло і увійшов у Чукотське море, але був змушений повернутись, оскільки натрапив на вкриті льодами води. 26 листопада експедиція знову висадилася на Гавайях. Ще в перший візит європейці були прийняті аборигенами як боги, і під час другого перебування на островах, яке тривало близько двох місяців, їх також приймали надзвичайно гостинно. Однак згодом із-за масових крадіжок майна з кораблів, стосунки з тубільцями стали напруженими, і Кук поспішив відплити з Гаваїв.

Проте із-за шторму через тиждень експедиція була змушена повернутись. Гавайці зустріли команду Кука вкрай вороже, закидали каміннями і обікрали. Переговори з місцевим правителем Каланіопу привели до збройної сутички, в якій загинув вождь одного з племен. Кук з командою спробували рятуватись втечею на корабель, але в сум'ятті відступу він був убитий гавайцями (імовірно ударом списа в потилицю).

Після смерті Кука посада начальника експедиції перейшла до капітана "Діскавері" Чарльза Клерка. Він намагався домогтися видачі тіла Кука мирним шляхом. Зазнавши невдачі, Клерк провів військову операцію, в ході якої під прикриттям гармат висадився десант та захопив і спалив дотла прибережні поселення і відкинув гавайців в гори. Після цього гавайці доставили на "Резолушн" корзину з десятьма фунтами м'яса і людську голову без нижньої щелепи.

22 лютого 1779 останки Кука були поховані в морі. Капітан Клерк загинув від туберкульозу, на який був хворий протягом усього плавання. В Англію кораблі повернулися 4 жовтня 1779 року. Смерть Кука Англія відзначила загальним трауром. Лондонське королівське товариство, членом якого він був, розпорядилось виготовити на його честь медаль.

6 лютого українській станції «Академік Вернадський»  виповнюється 22 роки

Наукова база на Аргентинських островах поблизу Антарктичного півострова була заснована під час Британської експедиції на Землю Грейама в 1934-1937 роках. У 1947 році англійці вирішили заснувати повноцінну цілорічну метеорологічну станцію. Проект передбачав заснування станції на основі першої будівлі на острові Вінтер. Однак, коли експедиція висадилась в кінці січня на цей острів, то не виявила ніякої будівлі. Лише пізніше на протилежному березі протоки були знайдені залишки дерев'яної споруди, що дозволило припустити, що будівлю знесло гігантською хвилею. В зв'язку з цим перші зимівники були змушені будувати будинок для себе своїми силами з підручних засобів. Станція була названа базою F, і була призначена для зимівлі 4-6 чоловік. Аж до 53-го року люди зимували на цьому місці. І лише в 54-му році нова будівля була побудована на сусідньому острові Галіндез, де вже могли зимувати до 10-ти чоловік. Остання велика перебудова станції була в 1980 році, коли було прибудовано двоповерхову будівлю до старої одноповерхової. У 1977 році база F була перейменована в станцію "Фарадей".

На станції проводилися наукові дослідження за декількома напрямками. Спочатку основна увага приділялася метеорологічній програмі. Таким чином, дана станція має унікальний найдовший ряд безперервних метеорологічних спостережень в районі Антарктичного півострова. У 1957 році почалася програма геофізичних досліджень, що включає в себе магнітометричні і іоносферні дослідження.

У 1957 році на станції був встановлений спектрофотометр Добсона, що поклало початок вимірам вмісту озону в атмосфері.

У 1996 році за 300 км на південь від «Фарадея» відкрили нову, більш сучасну станцію «Розера», яку обладнали злітною смугою і можливістю одночасного розміщення близько 100 фахівців у літній сезон. Стало економічно невигідно утримувати в одному і тому ж районі дві станції. Закривати станцію теж досить дорого, крім того таку цінну.

У листопаді 1993 року Великобританія розповсюдила через свої посольства пропозицію про передачу станції «Фарадей» на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу одній з «неантарктичних» країн.

У серпні 1994 року було прийняте рішення передати станцію «Фарадей» Україні. У серпні-вересні 1994 року проходила двадцять третя сесія SCAR, на якій Україну вступила у цю міжнародну організацію, яка займається науковими дослідженнями в Антарктиці.

У 1994 році стартував проект «Україна повертається в Антарктиду», на який фонд Сороса «Вiдродження» виділив грант у сумі $ 12 тис. Британці передали станцію разом з обладнанням, серед якого полярна реліквія - спектрофотометр Добсона - прилад для вимірювання озону, завдяки якому в 80-х роках була відкрита озонова діра над Антарктидою. Українські полярники підняли синьо-жовтий прапор над станцією 6 лютого 1996 року. Станція отримала назву «Академік Вернадський».

Чисельність української експедиції зазвичай не перевищує 15 осіб, в основному вчених. Тон задають геофізики і метеорологи - станція орієнтована насамперед на вивчення клімату.

6 жовтня – Всесвітній день охорони місць проживання

Щорічно 6 жовтня відзначається Всесвітній день охорони місць проживання – міжнародний день, покликаний привернути увагу людства до проблеми збереження фауни планети Земля.

Цей день був встановлений захисниками навколишнього середовища в 1979 році. Які базовий документа була використана «Бернська конвенція про охорону дикої фауни і флори та природних середовищ існування», яка була прийнята Радою Європи. Зараз конвенція підписана 39 державами, які входять до Ради Європи, а також Європейським союзом, Монако, Буркіна-Фасо, Марокко, Тунісом та Сенегалом. Алжир, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Кабо-Верде, Ватикан і Росія є країнами, які не підписали конвенцію і мають статус спостерігача на засіданнях її виконавчого комітету.

Людина своєю діяльністю вже давно впливає на природу, змінюючи її. І статистика цього впливу досить сумна. Щогодини з лиця Землі зникають безповоротно 3 види тварин. Щодня з лиця Землі зникають безповоротно більше 70 видів фауни і флори. За 25 останніх років біологічне різноманіття Землі скоротилося більш ніж на третину. Якщо тенденції не зміняться, то через кілька поколінь «всесвітній день охорони місць проживання» може стати «днем поминання місць проживання»

16 вересня - Міжнародний день захисту озонового шару

  ХХ століття залишило у спадок нашому поколінню дві глобальні екологічні проблеми, одна з яких - руйнування озонового шару. Більшість вчених схиляються до того, що саме діяльність людини призвела до порушення природного балансу, і вже сьогодні людство починає реально не тільки усвідомлювати наслідки своїх «перемог» над природою, але й нести тяжкі втрати. Так, природні катаклізми все частіше нагадують про себе, приводячи до катастрофічних наслідків, забираючи життя сотень і тисяч людей.

    Глобальне зменшення загального вмісту озону протягом трьох останніх десятиріч є визнаним фактом та підтверджується даними як наземних, так і супутникових вимірювань. Незалежно від причин, які спричиняють це явище, всі фахівці звертають увагу на зміни рівня опроміненності земної поверхні ультрофіолетового випромінюванням Сонця, а найбільш істотні його наслідки – це шкідливий вплив на здоров'я населення та нормальну життєдіяльність біосфери.

    Науково доведено, що штучно створені хімічні речовини, такі як хлорфторвуглеводні, бромхлорвуглеводні та бромистий метил, що використовуються в холодильному обладнанні, системах кондиціювання повітря та пожежогасінні, проникають у стратосферу та знищують озоновий шар Землі. Мільйони молекул озону руйнуються кожну хвилину, і результатом цього процесу є збільшення кількості ультрафіолетового випромінювання, яке досягає поверхні Землі.

    На сьогодні інтенсивність ультрафіолетового випромінювання на поверхні землі перевищує у середньому на 10 % показники двадцятирічної давнини, а в полярних широтах – ще більше. 1% зменшення щільності озонового шару призводить до додаткових 0.8 % підвищення захворювання на катаракту та 2% підвищення випадків раку шкіри.

    Тваринний та рослинний світи теж страждають від надмірного ультрафіолетового опромінювання. Ультрафіолет, наприклад, негативно впливає на розвиток фітопланктону мальків риб, крабів, уповільнюється ріст рослин, що негативно впливає на продуктивність екосистем. Синтетичні матеріали (пластики, гума) швидше руйнуються під дією ультрафіолету. І, нарешті, збільшення інтенсивності ультрафіолетового випромінювання призводить до додаткової генерації озону у приземних шарах атмосфери та підвищення концентрації інших потенційно шкідливих оксидантів.

    Втрата озонового шару стратосфери, який захищає усе живе на землі від згубної дії ультрафіолетового випромінювання сонця, вважається однією з головних глобальних екологічних проблем, з якими світова спільнота ввійшла у нове тисячоліття.

    З метою регулювання речовин, що руйнують озоновий шар 1 січня 1989 року набув чинності, в тому числі і для України, Монреальський протокол "Про речовини що руйнують озоновий шар". Протоколом визначений перелік регульованих речовин, до якого відносяться хлорфторвуглеводні, галони, гідрохлорфторвуглеводні.

    На виконання вимог Монреальського протоколу Постановою Кабінету Міністрів України 4.03.2004 р. за № 256 затверджена "Програма припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин на 2004-2030 роки".

    Програмою передбачено припинення використання хлорфторвуглеводнів до 2014 р., галонів – до 2030р. та припинення споживання гідрохлорфторвуглеводнів до 2030 р.

    Хоча руйнування озону є глобальною проблемою, яка вимагає об’єднання зусиль світової спільноти, багато питань ефективно вирішуються на регіональному рівні. Відповідно до правил, процедур та рішень Монреальського протоколу, уряди країн співпрацюють по багатьох регіональних проблемах, включаючи взаємодію митних служб (особливо в частині запобігання та виявлення нелегальної торгівлі озоноруйнівними речовинами), проводять спільні навчання, тренінги з метою підвищення обізнаності відповідних фахівців і громадськості.

9 серпня - Міжнародний день корінних народів світу

  За оцінками ООН, корінні народи зараз складають близько 370 мільйонів осіб, що проживають в більш ніж 70 країнах.  У світі налічується не менше 5000 різних груп корінних народів, що представляють різні культури існуючого різноманіття нашої планети. Вони представляють більше 4000 різних мов з 6700 відомих, які, як вважається, існують сьогодні. Більшість мов корінних народів перебувають під загрозою зникнення.

Басейн річки Амазонки становить близько 7 відсотків від площі поверхні світу і містить більше половини світового біорізноманіття. У басейні річки Амазонки проживає близько 400 різних груп корінних народів.

В даний час більше 100 фармацевтичних компаній у світі, фінансують проекти з вивчення накопичених знань про місцеві рослини, що використовуються представниками корінних груп для цілительства.

У багатьох країнах більше 50% корінних народів вже живуть у містах. Це сталося частково через порушення їх прав, зокрема їх права на землю і культурне виживання.

Незважаючи на культурне розмаїття та відмінності в способі життя, корінні народи мають спільні риси. Це різні мови, звичайні методи вирішення конфліктів, особливі відносини з землею і її природними ресурсами, методи традиційної медицини, духовні традиції і обряди.

Міжнародний день корінних народів світу встановлено 23 грудня 1994 Генеральною Асамблеєю ООН (A/RES/49/214). Цього дня в 1992 році відбулося перше засідання Робочої групи з корінних народів Підкомісії із заохочення та захисту прав людини.

У цей Міжнародний день корінних народів світу ми віддаємо належне багатству культур корінних народів і особливому внеску, який вони вносять до сім’ї народів світу. Ми також пам’ятаємо про величезні труднощі, з якими стикаються багато корінних народів - від неприпустимих масштабів бідності та захворюваності до позбавлення майна, дискримінації і відмови в основних правах людини.

Перше Міжнародне десятиріччя корінних народів світу, розпочате в 1995 році, допомогло більш чітко почути голос корінних народів в усьому світі та підвищити увагу до проблем корінних народів.

Ми вступаємо у друге Десятиріччя, і тут не слід забувати, що одного діалогу недостатньо. Ми повинні зосередити нашу увагу на діях в захист прав корінних народів і в підтримку поліпшення їх положення, в тому що стосується їх земель, їх мов, їх джерел до існування та їх культур.

24 травня - Європейський День Парків 

Парки дозволяють організувати гарний відпочинок і чудові розваги. Зараз, наприклад, Європа-парк в Німеччині, серед парків розваг, є найбільшим і другим за відвідуваністю парком розваг в Європі після Діснейленду в Парижі. Він знаходиться в містечку Руст в федеральній землі Баден-Вюртемберг на південному заході Німеччини.

Природні парки відрізняються від звичайних парків розваг. Вони не менш дивовижні і дуже цікаві, дозволяють доторкнутися до витоків живої природи і наблизитися до первозданного відчуття радості життя.

Європейський День Парків був організований Федерацією Європарк - це європейська організація, яка об’єднує охоронювані природні території в тридцяти шести європейських країнах. Проведений у перший раз в 1999 році, цей день тепер святкується щорічно по всій Європі 24 травня.

Дата святкування була обрана не випадково - саме 24 травня 1909 у Швеції було створено перший з дев’яти Європейських Національних Парків.

Сьогодні Європейський день парків символізує міжнародну солідарність територій, що охороняються. Захід організований з метою підйому профілю заповідників Європи, а також для того, щоб викликати суспільну підтримку їх роботи.

У цей день проводяться численні заходи на території і навколо заповідників, присвячених святкуванню природної краси Європи та її культурного надбання, висуваючи на перший план їх захист, як в даний час, так і в майбутньому.